Краматорськ залишається найбільшим містом підконтрольної Україні частини Донецької області — місцем, де перетинаються шляхи тисяч людей. Тут зустрічаються і прощаються, спостерігають найяскравіші світанки та заходи сонця. Це важливий гуманітарний та логістичний центр, куди прибувають переселенці із прифронтових районів регіону.
Проте з початку осені ситуація з безпекою у місті помітно ускладнилася. Трасою Ізюм — Слов'янськ тепер не проїхати: дорогу атакують російські FPV-дрони, і журналістам доводиться шукати обхідні маршрути. До самого Краматорська також долітають ворожі БПЛА, хоча поки що такі випадки поодинокі. Російська армія завдає ударів авіабомбами, запускає «шахеди» та інші безпілотники. Влада радить жителям залишати місто заради безпеки.
Як живе Краматорськ — у репортажі hromadske.
Під загрозою повторної втечі
Від лінії бойового зіткнення до Краматорська наразі близько 16 кілометрів. У 2022-2023 роках — це була велика відстань за мірками війни. Але у 2025-му 10-15 кілометрів, а іноді навіть більше, — це кіл-зона, куди залітають російські FPV і дрони на оптоволокні. У сусідній Дружківці росіяни дронами вже полюють на цивільних та волонтерів, які допомагають місцевим евакуюватись. У Краматорську ж відкриваються нові заклади та кафе, які переїхали з Покровська та Костянтинівки, куди дістався фронт.
«Коли вони (дрони росіян — ред.) вже будуть тут нормально почуватися, зможуть рівно літати, їм дозволятиме це робити і радіогоризонт, і дистанція — це вже буде погано. А поки що, щоб ударити з великої висоти по заправці та дорозі, не потрібно надто сильно старатися», — каже нам Фокс, прес-офіцер 28 бригади, яка стоїть на цьому напрямку з грудня 2022 року.
З ним ми зустрічаємося біля кафе, яке переїхало з Костянтинівки до Краматорська влітку цього року. Олена, власниця кафе, разом із сім'єю покинула рідне місто після того, як біля її машини вдарив російський дрон. З кафе вилетіли двері та вікна.
«Коли треба було когось чекати чи зустрітися з журналістами, ми постійно приходили до цієї кав'ярні, — розповідає Фокс. — Констаха сама по собі досить похмура, а ваша кав'ярня та “Окко” — острівці цивілізації, заходиш і начебто в іншому світі».
«Тут ми шукали таке приміщення, щоб воно було схоже на нашу кав'ярню у Костянтинівці. Люди, які приходять до нас, кажуть, що їм дуже нагадує».
Фокс ствердно хитає головою: «Начебто вирізали з Констахи і сюди перевезли».
Тепер Олена розмірковує, куди далі переїжджати, якщо ситуація у Краматорську загострюватиметься. Далеко їхати не хоче, розглядає Харків.
«Знайомі кажуть, може, ви вже переїдете так, щоб більше не довелося їхати, наприклад, до Ужгорода, але тут люди свої ближче. Звісно, не хотілося б взагалі нікуди їхати. Втім, бачимо, що вони не зупиняються, їм потрібна вода в Донецьку, а вона йде звідси і зі Слов'янська. Поки що немає жодних хороших новин», — каже Олена.
— Пам'ятаю, 2022-го повертаєшся до Констахи з бойових — взагалі дуже спокійно.
— Як тут зараз, — підтримує Олена.
— У 2023-му розпочався КАБовий двіж, у 2024-му стволка вже по місту працювала.
— У 2023-му наш будинок згорів через КАБ, я плакала місяць, не могла заспокоїтися. Але потім наші військові погнали їх із Серебрянського лісу, ми сподівалися на контрнаступ. Купили будинок у Костянтинівці, лишилися там, а тепер вони знову туди полізли.
— У другій половині 2024 року вже почалися масові FPV. Зіпсували нам війну.
«Вони бачать наші напрацювання та масштабують їх, — продовжує Фокс. — росія стала на військові рейки, а ми цього робити не хочемо. Ми не хочемо говорити про мобілізацію, бо це непопулярна тема серед виборців. Чим довше ми гратимемо в це, тим більше міст ставатимуть наступною Констахою».
Завмерле місто
Незважаючи на те, що у Краматорську працюють заклади харчування, магазини та ринки, культурні заходи у місті не відбуваються. Великі масові збори заборонені, а навчання у школах лише дистанційне.
«Місто завмерло і перебуває в очікуванні... перемоги», — каже місцева художниця Вікторія, яку ми зустрічаємо у культурному просторі «Без кордонів». Це чи не єдине місце, де збираються мешканці Краматорська. Тут відбуваються сесії з психологом та арт-терапія. Цього разу роблять невеликого іграшкового собаку. Ми також приєднуємось до створення іграшки.
«Це дуже цінно, що ми можемо зараз збиратися. І ми завжди розпочинаємо наші зустрічі з того, хто і як пережив цей тиждень чи ніч. Якщо на початку вторгнення були люди, які казали, що їм не страшно, то тепер усі кажуть: “Так, було дуже страшно”. Я думала, що люди почнуть їхати, але поки що такого немає. Навпаки, я бачу на наших заходах дедалі більше людей», — розповідає Олена, керівниця проекту.
Керівниця громадського простору «Без кордонів»
Я питаю Олену та її колегу, фотографку Владиславу, чи настав час, на їхню думку, їхати з міста.
«Якби у мене були діти, — каже Владислава, — я б їх давно вивезла, бо за себе не переживаю. Почули, щось прилетіло: “О, не в мене”».
Хоча Вадим Філашкін (глава Донецької ОВА — ред.), каже Владислава, постійно закликає евакуюватися, люди залишаються в місті, переважно — це самотні літні люди, яким нікуди йти. Станом на липень 2025 року у Краматорську проживає близько 53 тисяч осіб.
Серед тих, хто прийшов сьогодні на арт-терапію, — поетеса Олена Котова. Днями має відбутися презентація збірки віршів краматорських поетів «Координати ніжності». Це вже третя збірка, яку випускають у клубі «Краматорськ поетичний», до якої входить Олена.
Сьогодні рівно три місяці, як у квартиру Олени, прилетів КАБ. Вони з дочкою якраз вийшли в коридор, як за кілька хвилин стався вибух. За дверима, за якими вони стояли, — прірва.
«Ми з дочкою ніколи не виходили у коридор. Того вечора бахкало, як завжди. Я говорю дочці: вийдемо в коридор. Пишуть: “Летить!”. Дві-три хвилини — і воно прилетіло до нас. Звичайно, все посипалося на нас, але коридор врятував», — розповідає поетка.
Олена проводить нас у свою зруйновану квартиру. Документи, ноутбук із новою збіркою віршів, над якою Олена якраз працювала того вечора, та інші книги — єдине, що вдалося врятувати.
«Он моя шуба досі висить на дереві, — посміхаючись, показує Олена на гілки дерева біля четвертого поверху. — Її винесло вибуховою хвилею».
У п'ятиповерховому будинку у під'їзді Олени вижили лише вона з дочкою та чоловік, який зайшов сховатися у ванну кімнату. Решта сусідів — загинули.
«Тут третьому поверсі загинула вся родина. Вони були переселенцями із Сіверська», — каже Олена.
Наразі поетеса з дочкою винаймають квартиру в кількох будинках звідси. Щодня Олена проходить повз свій зруйнований будинок: «Все, що нажили за 30 років життя у Краматорську, все лишилося там». Однак, навіть незважаючи на пережитий обстріл та зруйновану квартиру, Олена поки що не планує їхати: «Це моє місто, мій дім».
Риби Амазонки у центрі Краматорська
З будинків на вулиці, розташованій неподалік площі Миру, добре чути, як хтось підмітає скло. У ніч на 15 вересня росіяни скинули на місто чотири авіабомби «ФАБ-250», пошкодивши щонайменше 35 будинків. У центрі Краматорська розбиті магазини, кафе та офіси у багатоквартирних будинках.
«У нас тут усе було в пилюці. Минулого тижня щодня літали "шахеди", знову вдарили по зруйнованому готелю», — розповідає Ірина. Вони з чоловіком Романом — власники краматорського океанаріуму «Дивовижні рибки».
Океанаріум був мрією Романа. Подружжя відкрило його в 2020 році, але спочатку стався ковід, а потім — вторгнення. У перші півроку великої війни океанаріум закрили, але згодом відновив свою роботу.
Коли у 2022 році росіяни влучили в готель поблизу, в океанаріумі вилетіли вікна та двері, відтоді все забито фанерою. Наприкінці 2022 року в Краматорську почалися блекаути, риби гинули через відсутність світла та тепла. Згодом стався потоп — мешканці квартири над океанаріумом виїхали, і у них прорвало труби. Окріп лився по стінах. Була загроза обвалення стелі прямо в акваріуми.
«У 2022 році люди масово виїжджали і приносили нам своїх рибок. Наразі почалася друга хвиля паніки, знову люди почали нести їх нам», — каже Ірина.
Так, в акваріум до Ірини потрапив скат, а також аравана — хижа риба з річки Амазонка, та Френкі — невелика рибка, яку Ірині передала жінка з Краматорська, яка виїхала до Німеччини.
«Нам принесли його у 2022 році. Власниця досі просить надсилати їй відео з Френкі. Людина має зв'язок з будинком. Наш акваріум несе функцію, хоч якусь, дуже умовну, стабільності. Люди заходять до нас і можуть хоча б трохи відволіктися від того, що відбувається довкола, а відбувається страшне», — каже Ірина.
«А звідси йдеш — і ніби мандрував десь. У мене є лайфхак: я притуляюся чолом до скла морського акваріума (там живуть різні риби із солоних морських водойм, наприклад, анемова риба або риба-клоун, головний персонаж мультфільму «Немо» — ред.) і створюється відчуття, ніби ти в масці пливеш у море», — розповідає Ірина.
Загалом в океанаріумі близько 300 різних видів риб, дві червоновухі черепахи, теж переселенки, та з десяток папуг. До повномасштабного вторгнення вхід був платний, зараз власники зробили його безкоштовним, щоб люди могли прийти та відволіктися від війни. Ірина з чоловіком утримують його за власні кошти та пожертвування від відвідувачів, які вирішили допомогти.
Кладовище посеред гір
Рідкий смог простягається над будинками Краматорська. Чути, як падають КАби десь за містом. Наприкінці вересня сонце ще сильно припікає у голову. Ми спостерігаємо за Краматорськом з цвинтаря, розташованого на височині біля крейдяних гір. Отець Олександр підходить до могили свого знайомого. На священика чекає родина загиблого воїна. За підрахунками отця, з 2014 року на війні загинуло 250 воїнів-краматорців. 20 отець відспівав сам.
«Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас!» — починає відспівувати літію за упокій отець Олександр.
«Ще раз висловлюю вам щирі співчуття через втрату близької людини. Ви знаєте, я знав Володимира Івановича довго, ще до початку війни, знав його як порядну і добру людину. Христос сказав, що немає більшої любові, ніж та, коли людина віддає своє життя за братів і сестер, немає нічого сильнішого. Володимир Іванович віддав найцінніше — своє життя», — каже отець Олександр.
Володимиру Івановичу було 57 років. З 2014 року у Краматорську очолював «Правий сектор». Разом з другом пішли добровольцями з першого дня повномасштабного вторгнення до місцевої бригади ТрО. Загинув Володимир Іванович у битві за Лиман, у перший рік повномасштабного вторгнення.
— Він дуже любив річку Сіверський Донець, ці гори любив... — каже побратим загиблого.
— Ми його тут і поховали, щоб він міг дивитись на ці гори, — додає дружина.
— Він тут жив і хотів жити, а ця сволота його вбила. Він не просто помер, а віддав своє життя за Україну, — каже побратим.
Навколо нас — свіжі квіти, прапори, біле каміння та порожні, викопані ями...
«Помолимося! — каже священик. — За визволення України від російських окупантів. За визволення України від влади олігархів, корупціонерів, хабарників. За ліквідацію та виявлення всіх московських агентів, колабораціоністів, зрадників. За припинення існування імперії зла, терористичної організації так званої Російської Федерації. За визволення полонених, за зцілення поранених, за охорону кожного воїна від усякого зла, особливо від смертоносної рани, за наших воїнів, за наше військо, особливо за тих бійців, які зараз перебувають у важких боях...».
Матеріал створений за підтримки «Медіамережі»
Комментарии